За цю статтю миле моєму серцю НАЗК має встановити нам з Інною
погруддя з золота. Бажано за життя.
В ейфорійному захваті від прийнятого Закону України «Про
лобіювання» деякі неофіти відкривають гуртки за інтересами,
граються в пасочки та видруковують гарні розмальовки. Звичайно,
кожен може розважатися, як йому заманеться.
Але мене особисто цікавить сам Закон ну і лобіювання. Давно
цікавить.
Що ж насправді написано в законі? А головне – чого не написано, а
мало би бути, аби лобіювання було лобіюванням, а не договірняками з
корупційними ризиками.
Закон прийнято. Але, ніде правди діти, це не закон. Це навіть не ескіз
Закону. Це таке собі… Як свого часу приймали на колінці «Закон про
захист персональних даних», про недолугість якого я волала, і як
виявилось була права. Бо коли закон приймається аби було, аби
«освоїти» грантові кошти на його розробку, то персональні дані самі
собою, а захист сам собою. І як морська свинка і не морська, і не
свинка.
Але повернемось до лобіювання.
«Закон про лобіювання» варто було прийняти ще вчора. Чи позавчора.
Що ж регулює цей вже прийнятий закон? Майже нічого.
По-перше, що таке лобіювання? Даний закон пропонує таке
визначення: «діяльність, що здійснюється з метою впливу (спроби

впливу) на об’єкт лобіювання в комерційних інтересах бенефіціара (за
винагороду, що отримується прямо або опосередковано, та/або з
оплатою фактичних витрат, необхідних для її здійснення) або у
власних комерційних інтересах особи та стосується предмета
лобіювання; нема чіткого визначення і обмежень для самих лобістів».
Хоча зазвичай під лобіюванням розуміють усну або письмову
комунікацію з публічним посадовцем чи групою таких посадовців з
метою впливу не лише на законодавство, а й на політику чи
адміністративні рішення.
По-друге, у законі відсутня головна складова лобіювання – це вплив
на політичні чи адміністративні рішення, які є об’єктом лобіювання,
бо від них залежить наявність чи відсутність нормативного
забезпечення чи регулювання діяльності бізнесу.
Не знаю чи свідомо, чи від невігластва у нинішній редакції взагалі
відсутнє це основоположне питання.
По-третє, хто може бути лобістом? Ось яке визначення нам пропонує
закон: «суб’єкт лобіювання – фізична або юридична особа, яка
здійснює лобіювання на підставах та в порядку, передбачених цим
Законом». І все.
Тобто, «заходь хто хоче, лобіюй що можеш». Також відсутня вимога
юридичної освіти у лобістів.
Робота лобіста – це здебільшого законодавча робота. Робота з
розробки і написання законодавчих актів. А не просто ходіння у
дорогих костюмах і сукнях з надутими щоками. Хоча лобізм і
передбачає певну частину співпраці з медіа і розробки інформаційної

стратегії та просування об’єкту лобіювання, але треба щоб було, що
просувати. А просувати мають законодавчі ініціативи.
Також відсутні обмеження і вимоги до тих фізичних і юридичних
осіб, з якими можуть працювати лобісти. Не визначена і правова
форма такої співпраці.
По-четверте, також у Законі немає вимог до відсутності судимостей
або відсутності факту притягнення до відповідальності за корупційні
правопорушення чи злочини пов’язаними з корупцією. Зараз будь-яка
особа з непогашеною судимістю або визнана судом корупціонером та
внесена в реєстр осіб, що скоїли корупційні правопорушення, може
спокійно назватися лобістом і виступити з законодавчою ініціативою.
По-п’яте, якщо ми говоримо про доброчесність, яка має забороняти
як мінімум приймати подарунки від клієнтів, прозорість у
фінансуванні, офіційну виплату гонорару лобісту, то, за великим
рахунком, лобісти мають бути внесені в коло суб’єктів, на яких
поширюється дія Закону «Про запобігання корупції».
І це буде справедливо і допоможе прибрати більшу частину
корупційних ризиків, яких в роботі лобіста, як до місяця і назад.
Всі лобісти мають подавати щорічні декларації як суб’єкти
декларування. Тільки цей механізм допоможе прибрати більшу
частину недоброчесних осіб, які хочуть називатися лобістами. Й
надалі працювати за старими темними схемами. Й реально хоча б
частково забезпечить прозорості процесу.
По-шосте, регулятором має бути виключно держава. Без варіантів. Це
питання національної безпеки і репутації країни.

Наприклад, міністерство юстиції. Хоча я часто сумніваюсь в
персональних компетенціях певних посадових осіб. Але ж ми про
інституцію, а не персоналії.
І Контролюючим органом – миле моєму серцю НАЗК
По-сьоме, предмет лобіювання має бути контрольований державою
на можливість існування потенційної загрози національної безпеки.
Хтось повинен це робити, бо не оберемося лиха і бід.
Також треба перевіряти предмет лобіювання на відповідність
нормативній базі, ну і політичним та економічним інтересам України.
Не може бути регулятором жоден гурток за інтересами, хоч назви
його Міжгалактичним збіговиськом лобістів.
По-восьме, не можна було приймати те, що назвали Законом про
лобіювання без чітких правил і обмежень.
По-дев’яте, правила етики мають поширюватись не лише на лобістів,
а й на усіх, з ким вони взаємодіють.
По-десяте, у законі не відмежовано лобіювання від діяльності
громадських організацій у сфері виборчого чи антикорупційного
права.
Ну про яку прозорість можна говорити, коли сам законодавець в
чинному законі спокійно визнає той факт, що правила можуть
змінюватися по дорозі. Як заманеться владі. Про що і пише наступне
в самому законі; «запроваджений обов’язок для лобістів
дотримуватися етичних норм та правил поведінки, буде
затверджуватись Кабінетом Міністрів України після проведення

публічних консультацій із заінтересованими особами і є
обов’язковими для суб’єктів лобіювання.»
Тобто ви там грайтеся, а правила ми придумаємо потім. Які схочемо.
Коли нам заманеться.
Соромно писати подібну глупоту, соромно панове законодавці.
Чи ви думаєте, що іноземці дурні і сліпі?
Це репутація нашої країни. І закон про лобізм має бути написаний
так, щоб прочитавши його особи, які мають комерційний інтерес в
Україні, зрозуміли одразу усі правила гри.
Після прийняття цього Закону чимало представників іноземного
бізнесу запитували, що я думаю про цей закон. Для одних я навіть
написала коротку рецензію. Якщо в кількох словах – це не закон, зараз
не раджу виходити на Український ринок. Тому що правил гри немає.
І невідомо, у що ви будете грати, купивши ключки і шайбу. Можливо,
у підкидного дурника.
І не треба мені розказувати, що от у США закону про лобізм взагалі
не існує, і нічого. Знаю, але у них регулювання діяльності лобістів
контролюється так, як нам і через сто років не присниться.