Отримала цього  тижня тривожний сигнал. Мені подзвонили і написали півдюжини суб’єктів декларування і з легким сумнівом у голосі запитали: «Я ж не мав декларувати рахунки за кордоном?» Моя відповідь: «Мали» призвела до панічного шоку.

Тому вважаю за доцільне розставити акценти. 

Увага! 

Суб’єкти декларування зобов’язані декларувати УСІ банківські рахунки.

Усі, які має суб’єкт декларування та відомі йому рахунки членів його родини. Причому слід декларувати рахунки як в Україні, так і закордоном, де б вони не були, хоч в Гренландії.

Особливо наголошую на новій вимозі закону щодо декларування навіть рахунків, які на 31 грудня звітного року вже були закриті. Адже за новою нормою слід декларувати усі рахунки, якими користувалися бодай 183 дні. 

Дуже часто суб’єкти декларування вважають, що відсутність коштів на рахунку рівнозначне анулюванню цього рахунку. А це геть не так.  До того ж, тепер оприлюднювати доведеться не лише тип і номер рахунку, а й дані про фінансову установу і, найнеприємніше для суб’єктів декларування, доведеться вказувати осіб, які мають право розпоряджатися рахунком.

Також треба декларувати рахунки, на яких відсутні кошти, але з якихось причин вони не були закриті. Люди часто забувають, в яких установах у них були рахунки, і чи закриті вони. Тому згадайте про всі свої рахунки і не полінуйтесь перевірити, чи дійсно вони були закрити. І якщо закриті, то коли.

Перевірити простіше, ніж потім отримувати протокол за статею 172-6 КупАП, «Порушення вимог фінансового контролю» і доводити в судах відсутність умислу у своїх діях. 

Необхідність оприлюднення цієї інформації викликає обурення у суб’єктів декларування, і я, певною мірою, його поділяю. З одного боку, суб’єкти декларування свідомо обирають свою кар’єру, тому мають значно менше права на приватність, ніж інші громадяни. З іншого боку, суб’єктів декларування натикаються на ризики через зміни щодо оприлюднення у декларації не лише коштів на банківських рахунках, а й самих банківських рахунків в Україні та закордоном незалежно від наявності на них коштів. І це стосується не лише самого суб’єкта, а й членів його сім’ї. Ризики полягають у тому, що члени сім’ї часто не хочуть надавати таку інформацію. Дружина одного мого клієнта просто кричала у моєму офісі: «Я працюю на себе, і держава не має права пхати носа у мій гаманець! Не скажу нічого!  Не надам жодної інформації!». Звісно, я пояснила і суб’єкту декларування і членам його сім’ї, що це право члена сім’ї суб’єкта декларування не надавати інформацію. Проте попередила про наслідки, оскільки відмова члена сім’ї надати інформацію є однією з підстав розпочати повну перевірку декларації суб’єкта декларування. 

Також доведеться вказувати фінансові установи, в яких у декларанта чи членів його сім’ї є скриньки у банківських сейфах. Суб’єкти декларування та члени їх родин побоюються оприлюднювати цю інформацію, враховуючи кримінальну ситуацію в країні і недовіру у спроможність поліції їх захистити. Особливо з неохоче члени сім’ї суб’єкта декларування вказують готівкові кошти. З тих самих причин. Ми з вами знаємо скільки розбійних нападів та пограбувань відбувається в Україні. Оперативники та слідчі у приватних розмовах кажуть, що  декларації для злодюг – це «ліхтар», на який вони йдуть. Це цікава, але вже зовсім інша історія.